Якщо ви не любите банальностей, ненавидите дітей або вважаєте, що в нашій
країні є комерція, то далі можна не читати, бо писати я буду банальні речі про
дітей, совість і сферу продажу.
За давно усім відомою і заїждженою істиною як виховувати дітей найкраще
знають ті, хто їх немає, як будувати стосунки – розлучені… ну і так далі. Так, своїх власних дітей я не маю і таки навіть не уявляю як це, що це і з чим
його їдять. А іноді трапляється щось таке, що я впадаю в ступор – як виховати
дитинку, щоби і вона поводилася гідно, і при цьому вкласти в неї стільки розуму
і мудрості, щоб не скористалися нею.
Одна ситуація, яка сталася майже тиждень тому, не дає мені спокою досі, і,
мабуть, поки не поділюся цим із багатьма-багатьма людьми, я не заспокоюсь.
Отже, година десята вечора, не так багато магазинів, що працюють у цей час,
а купити дещо із продуктів додому потрібно, тому заходимо в один такий
малюсінький магазинчик, що знаходиться в підвалі в самому центрі міста. Магазин
– один із тих, де є всього і потрошку, тоді, коли треба. Стаємо в чергу за
маленьким хлопчиком років восьми-дев’яти, перед ним галасливі компанії: хлопці
– за кавою, дівчата – за пивом (якби дивно це не здавалося). Чекати, як і
багато хто, я не люблю, тому нуджуся – вивчаю найближчу вітрину, з молочними
продуктами. Далі спостерігаємо таку картину: хлопчик, що перед нами, просить
пакет молока «із сонечком». Пакетів із сонечком на вітрині тільки два і обидва
із кефіром, продавчиня спокійненько дістає один із них, вкладає його у пакетик
тильною стороною, так що дитині не видно напису, віддає решту… Звичайно,
хлопчик не перевіряючи пакет, збирається виходити.
Навіть зараз, коли згадую, із шлунку до грудної клітини піднімається
пекучий клубок злості і зневаги. Опанувавши себе, хлопчику ми підказали перевірити
напис, і він пішов із магазину з молоком, хоч і «без сонечка». Продавець не
виявила жодного здивування і навіть не вибачилася перед дитиною.
Зробивши всі закупи, ми вийшли із магазину із двояким відчуттям: з однієї
сторони – дитині ми допомогли, а з іншої – почувалися відразливо через
поведінку цієї, з дозволу сказати, пані.
І от сьогодні я нарешті сформулювала для себе внутрішнє запитання, яке мене
мучило усі ці дні, бо я майже впевнена, що якби ця дитина замість молока принесла
додому кефір, то його по голові би не погладили, а можливо, навіть і насварили
би, що приніс не те. Мене дивує, що вся система виховання і вдома, і в школі, і
в художній літературі, побудована так, щоби навчати дітей гарно поводитися,
слухатися дорослих, але чомусь зовсім не готує дітей до того, що довкола досить
багато людей, тих самих дорослих, які можуть не гідно поводитися по відношенню
до дитини.
Дітей не забувають навчати, що виливати манну кашу із вікна дядькові на
капелюха – це погано, але чомусь забувають вчити, що можуть зустрічатися і
тітоньки, які паритимуть їм кефір замість молока.
Я розумію, що до усіх ситуацій в житті дитину не підготуєш, а дещо вона й
сама має пережити, щоби набратись досвіду, загартувати характер, розумію
мозком, не серцем. І одному тільки дивуюсь, цій модній тенденції раннього
інтелектуального розвитку дітей, у збиток їх фізичному вихованню і адаптації до
суворої реальності. Чому важливіше, щоб дитина в три роки знала дві іноземні
мови, але в десять залишалася надто боязкою і сором’язливою у спілкуванні з
людьми? Так, батьки не можуть бути поруч і опікати дитину все життя, але можуть
принаймні підготувати чадо до того, що може чекати його в майбутньому. Адже в
спілкуванні з такими «тьотями» потрібна зовсім не французька мова.
Любіть дітей і бережіть коханих!
