Сповідь провінціалки

Хоч народилась я в Житомирі, рідним для себе вважаю Київ.

Люблю Київ, тому що він пахне свободою… ну ще, звичайно, автомобільними вихлопами, плавленим асфальтом, цвітінням каштанів, дорогими парфумами і сльозами розпачу провінціалів, що приїхали «пакарять сталіцу».

Люблю Київ, тому що щоразу, гуляючи його вулицями, відкриваєш місто по-новому: то метушливим і байдужим, то величним і тихим, але завжди рідним.

Найбільше тут мене приваблює, мабуть, те, що Київ увібрав у себе різноманіття епох, культур, стилів, багатство різних мов, які тут можна почути, і так органічно поєднав їх в одну. Бруківка і зелень, каміння і скло – тут перемішалося все: від китайських сланців до носовичків від Gucci. І в цьому його огидність, але у цьому ж і його краса.

І не потрібно думати, що це місто жахливе тільки тому, що ламає деяких людей, що не кожен може вхопити і втримати свій «щасливий квиток у майбутнє». Бо тут такий шанс пропонується кожному. Жахливіше, як на мене, те місто, яке такого шансу не дає нікому або вручає лише обраним… тим, кого вибере саме.

Київ і мене прийняв не з першого разу, але коли це сталося – я поринула в міцні і ніжні обійми, варті витрачених часу і зусиль. І немає жодного іншого відчуття, як відчуття розриваючого на шмаття щастя, коли, повертаючись у столицю, на в’їзді читаєш: «Ласкаво просимо додому!», і відчуваєш, що це таки твій дім. Бо за ті кілька років, що я прожила у Києві, я жодного разу у свою адресу не почула славнозвісне: «Панаєхала!» від киян (ну хіба що жартома), а от від земляків презирливе і зверхнє: «що давно сталічнай стала?!» кинуте в обличчя, як брудна ганчірка – регулярно.

Хтось звичайно може називати Київ пихатим і відразливим, незатишним і надто гамірливим, але якщо відхилитись від звичних туристичних маршрутів і відкрити серце його вуличкам і паркам, то неможливо в нього не закохатися. І кохання це – на все життя.

І неважливо чи буду я жити в Києві, чи деінде - він назавжди буде в моєму серці, і завжди я буду приїжджати сюди, як додому. Бажаю кожному знайти таке місце на Землі, де душа буде сповнюватись гармонією, а серце – затишком.

Бережіть коханих!

Гра на струнах душі

Зізнаюсь чесно: я люблю потанцювати, але ніколи не відносилась до любителів електронної музики і ніколи не схиляла голову перед визнаними метрами «електроніки». Мені цей жанр чужий і незрозумілий, іноді навіть дратуючий. Саме із цієї причини до походу на виступ гурту «ONUKA» я ставилася із великою долею скептицизму. І тут саме час для «але»… J

Так от, АЛЕ вчора я змінила свою думку, бо виявилося, що електроніка може бути приємною, милозвучною, одним словом, її можна полюбити, ну або принаймні не ненавидіти. І все це завдяки вищезгаданій «ONUKA». Коли на сцені один за одним з’являються синтезатор, кобза, електронні барабани, тромбони - виникає німе питання: «І як це буде разом грати?» Лунають перші акорди… і на стільки органічно звучать, на перший погляд, не сумісні речі, що вже й не дивуєшся, коли з’являється трембіта або сопілка, просто насолоджуєшся. Мимоволі заплющуєш очі і в уяві чарівним чином зринають картини то нескінченно зелених Карпатських полонин, то урбаністичні картини міста, що постійно у русі, то абстрактні метаморфози; тіло перестає тобі належати, і починає рухатись в ритмі музики, яка проникає і наповнює кожну клітинку тебе.

Ще одна важлива річ – учасники гурту по-справжньому люблять те, що вони роблять і дійсно кайфують від того, як вони це роблять. Ти дивишся, слухаєш, рухаєшся і відчуваєш, що в кожну ноту, в кожен звук вкладена частинка не тільки таланту, а й самої душі, одразу й самому хочеться творити.

Ось концерт закінчується, відзвучало дві композиції на біс, ти виходиш із залу, йдеш вулицею, і в голові у тебе ще й досі звучать частинки виступу, а в душі теплий клубочок отриманої щойно потужної енергії, а в серці – гордість за те, що такі таланти живуть із тобою в одній країні. І знаєте, я вважаю, що те, що робить цей гурт набагато патріотичніше, ніж усі гучні гасла промовлені псевдопатріотами, адже викликати стільки трепету до кобзи чи трембіти, примусити їх звучати сучасно – це величезна праця і надзвичайний талант.

Любіть українське і бережіть коханих!