проЧИТАННЯ

Я — фанат книжок. Читати я люблю стільки, скільки вмію, а це років із 6 (може й раніше). Скільки себе пам’ятаю, я завжди із книжками: в школі, на канікулах, з ліхтариком під ковдрою, в метро, в авто, в горах, на пляжі — всюди. В різні часи я читала різні книги за жанром, за призначенням, за рекомендаціями. Якісь книги я читала один раз, якісь перечитувала кілька разів, були й такі, які для мене лишись не підкореними вершинами, наприклад, «Анна Кареніна» (ну не змогла я її подужати, може час був не підходящий). Одним словом, я люблю книжки! 

Зараз поясню до чого цей довжелезний вступ ☝🏻

 Сьогодні в одному із пабліків, який я читаю і поважаю за змістовні рекомендації нон-фікшену і різної професійної літератури, з’явилася стаття про те, як прочитати 100 книг за рік. І після першого ж пункту я її закрила. А пункт цей звучав так: не дочитуйте книжки. Автор пояснює свою думку тим, що не потрібно витрачати час на прочитання всієї книги, потрібно пропускати вступи, ліричні відступи і так далі, а читати тільки суть. Як же її знайти, якщо все потрібно пропускати?

Найбезглуздіша порада ever. І я зараз поясню чому. Я згодна, що бувають книги, які нам потрапляють в руки не в той час, не в тому віці, не в тому настрої; бувають книги, які не несуть в собі ніякої ні інтелектуальної, ні художньої цінності для конкретної людини. І в таких випадках однозначно варто відкласти книгу до кращих часів або просто із нею попрощатися. Я проти вибіркового читання, це все одно що перемотати пісню на приспів або подивитися розв’язку фільму і робити висновки про проблематику і цінність почутого чи побаченого.

По-друге, з точки зору кількості прочитаних книг, таке вибіркове читання буде зовсім не чесним, в першу чергу, відносно самого читача. Погодьтеся, прочитати 100 книг по 300 сторінок в середньому зовсім не те, що прочитати із 100 книжок по 20-30 сторінок. Щодо великої кількості «води» у текстах (часто це зустрічається саме в професійній літературі або нон-фікшені), мене часто це також дратує, але буває і таке, що одна і та сама думка, викладена іншими словами знаходить відгук у читача; і з точки зору саморозвитку і усвідомлення уроків це важливо. Врешті решт, всі ми різні, і для кожної людини істина схована в різних місцях; що для одного вода, для іншого - найважливіша порада в кокретній життєвій ситуації. А вступи, описи і ліричні відступи надають змісту довершеної форми, ми ж не відмовляємося від вишеньки на торті тільки тому, що вона всього лише декор? Всі ці, на перший погляд, неважливі дрібниці здатні викликати у читача додаткову емоцію, яка однозначно краще запам’ятається, ніж сухий текст.

And at last, but not least, хотіла написати я, але напишу: І останнє, але найстрашнішнє, на мою думку, ця порада спонукає людей до «споживчого» відношення до книжок і читання вцілому. Ми й так живемо в шаленому темпі, «споживаємо» колосальні об’єми інформації по заголовкам, займаємось купою справ одразу, і давайте зізнаємося самі собі, досить поверхнево, адже неможливо заглибитися в усе й одразу. Темпи життя вимагають від сучасної людини швидкого прийняття рішень, постійного руху, частіше змінювати вподобання, роботи, партнерів, місця проживання. Залиште людям хоча б вдумливе читання! Адже кількість прочитаних книг на виході не матиме жодного значення без якості. Книги здатні подарувати нам безліч нових світів, якби банально це не звучало, познайомити із різними людьми, звичаями і культурами, запропонувати нові уроки, викликати незнані раніше почуття. Ось це вибіркове читання тільки імітація саморозвитку і жаги до навчання, тому що воно не здатне розвивати уяву, дати глибинне розуміння теми, примусити запрацювати нейрони у мозку.

Читайте вдумливо і бережіть коханих!

Зима - привід для роздумів

Незважаючи на всі незручності із пересуванням і транспорту, і людей, сьогоднішній день видався особливо затишним. Сніжок ніжно вкутав місто білим і щедро засипав усе навкруги. Автівок візуально поменшало, а які були потихеньку котилися засніженими дорогами. Пішоходи, що їм сніг заліплював очі, поспішали в укриття, струсити із себе мерзлу воду.

Мені захотілося на мить завмерти, зупинитися, крізь цю білу пелену подивитися на світ довкола. Ось так і стояла, примружилась, бо сніжинки одна за одною норовили залетіти в очі, дивилась на будинки, людей, дерева, машини. І так було мені чомусь радісно, і тихо... І місто, ніби перетворилося із огидно сірого і похмурого в біле і затишне.

У роті відчувався післясмак ранкової кави, позаду майже безсонна ніч і довгий насичений день. В голові намагання осягнути життєві збіги і випадковості. Як так трапляється, що ось тільки з тобою діляться мріями про скандинавські романтичні подорожі, а ось ти вже дивишся, як вони реалізовуються, щоправда у інших.

Як швидко все змінюється, як швидко всі змінюються: хтось переїжджає у ненависні міста, хтось кидає роботу мрії, хтось наважується на масштабні проекти, у когось раптом прокидаються батьківські інстинкти, а хтось розлучається із коханням всього життя.

Ми викорінюємо старі звички із завзятістю садівників, що впорядковують королівські сади, не менше! Сміємося над книгами, якими колись захоплювались і соромимось одягу, у який вбиралися; безглуздими видаються модні раніше зачіски і такими дурнуватими колишні закоханості. Нас теперішніх формують обставини і оточення, попередній досвід і багаж побаченого, почутого і пережитого.

І все ж якими б самодостатніми, щасливими або не дуже ми не почувалися, завжди приємно трішечки поностальгувати, хоч іноді зустрітися із давніми друзями, згадати про дитячі ігри і суперечки через солодощі або підліткові закоханості, тільки вам зрозуміли жартики про чотири бутерброди і два порізаних пальці чи танці під Могилевську.

Нарешті згадати, чому були проти стосунків найкращої подруги, потім другої, раптово допетрати, що просто ви їх так сильно любите, що жоден чоловік їх буде не вартий. Захопитися власною мудрістю, в цю ж секунду відчути себе старими, отримати запотиличника від друга за дурнуваті думки. Поскаржитися на придуркуватість людей і болючу спину, поділитися досягненнями і планами на майбутнє (найпотаємніші мрії залишити собі), просльозитися від безпосередньості таких вже дорослих дітей. Подякувати за теплу зустріч, пообіцяти обов`язково подзвонити, написати, не загубитися. Повернутися додому, де затишок - це пухнастий улюбленець, м’який плед і мирне сопіння «домашніх».

Ми - це сукупність наших думок і вчинків, висновків, яких доходимо. Та, перш за все, ми - це вибір, який ми робимо прямо зараз. І чи досягнемо ми цілей, чи реалізуємо мрії теж залежить від нашого вибору, в тому числі, коли змінюємо мету або мрію.

І в усьому цьому хаосі єдине, що насправді має значення, це чи є у нас хтось, хто вірить в нас і наші можливості чи не більше, ніж в це віримо ми, чи вірять в нас, коли ми навіть самі в себе не віримо! Чи є нам в кого вірити! кого взяти за руку, коли може бути небезпечно, чи є хтось, із ким можна поділитися снами і чи є кого обійняти, з ким випити брюту і сміятись із старих історій до ранку. 

Залишається одне відкрите питання: як же навчитися не тільки цінувати, те, що ми маємо, але й без жалю відпускати, коли приходить час. Адже з нами завжди лишаються наші спогади, а ще мрії і сни.

Бережіть коханих!