Незважаючи на всі незручності із пересуванням і транспорту, і людей, сьогоднішній день видався особливо затишним. Сніжок ніжно вкутав місто білим і щедро засипав усе навкруги. Автівок візуально поменшало, а які були потихеньку котилися засніженими дорогами. Пішоходи, що їм сніг заліплював очі, поспішали в укриття, струсити із себе мерзлу воду.
Мені захотілося на мить завмерти, зупинитися, крізь цю білу пелену подивитися на світ довкола. Ось так і стояла, примружилась, бо сніжинки одна за одною норовили залетіти в очі, дивилась на будинки, людей, дерева, машини. І так було мені чомусь радісно, і тихо... І місто, ніби перетворилося із огидно сірого і похмурого в біле і затишне.
У роті відчувався післясмак ранкової кави, позаду майже безсонна ніч і довгий насичений день. В голові намагання осягнути життєві збіги і випадковості. Як так трапляється, що ось тільки з тобою діляться мріями про скандинавські романтичні подорожі, а ось ти вже дивишся, як вони реалізовуються, щоправда у інших.
Як швидко все змінюється, як швидко всі змінюються: хтось переїжджає у ненависні міста, хтось кидає роботу мрії, хтось наважується на масштабні проекти, у когось раптом прокидаються батьківські інстинкти, а хтось розлучається із коханням всього життя.
Ми викорінюємо старі звички із завзятістю садівників, що впорядковують королівські сади, не менше! Сміємося над книгами, якими колись захоплювались і соромимось одягу, у який вбиралися; безглуздими видаються модні раніше зачіски і такими дурнуватими колишні закоханості. Нас теперішніх формують обставини і оточення, попередній досвід і багаж побаченого, почутого і пережитого.
І все ж якими б самодостатніми, щасливими або не дуже ми не почувалися, завжди приємно трішечки поностальгувати, хоч іноді зустрітися із давніми друзями, згадати про дитячі ігри і суперечки через солодощі або підліткові закоханості, тільки вам зрозуміли жартики про чотири бутерброди і два порізаних пальці чи танці під Могилевську.
Нарешті згадати, чому були проти стосунків найкращої подруги, потім другої, раптово допетрати, що просто ви їх так сильно любите, що жоден чоловік їх буде не вартий. Захопитися власною мудрістю, в цю ж секунду відчути себе старими, отримати запотиличника від друга за дурнуваті думки. Поскаржитися на придуркуватість людей і болючу спину, поділитися досягненнями і планами на майбутнє (найпотаємніші мрії залишити собі), просльозитися від безпосередньості таких вже дорослих дітей. Подякувати за теплу зустріч, пообіцяти обов`язково подзвонити, написати, не загубитися. Повернутися додому, де затишок - це пухнастий улюбленець, м’який плед і мирне сопіння «домашніх».
Ми - це сукупність наших думок і вчинків, висновків, яких доходимо. Та, перш за все, ми - це вибір, який ми робимо прямо зараз. І чи досягнемо ми цілей, чи реалізуємо мрії теж залежить від нашого вибору, в тому числі, коли змінюємо мету або мрію.
І в усьому цьому хаосі єдине, що насправді має значення, це чи є у нас хтось, хто вірить в нас і наші можливості чи не більше, ніж в це віримо ми, чи вірять в нас, коли ми навіть самі в себе не віримо! Чи є нам в кого вірити! кого взяти за руку, коли може бути небезпечно, чи є хтось, із ким можна поділитися снами і чи є кого обійняти, з ким випити брюту і сміятись із старих історій до ранку.
Залишається одне відкрите питання: як же навчитися не тільки цінувати, те, що ми маємо, але й без жалю відпускати, коли приходить час. Адже з нами завжди лишаються наші спогади, а ще мрії і сни.
Бережіть коханих!
Немає коментарів:
Дописати коментар