Гра на струнах душі

Зізнаюсь чесно: я люблю потанцювати, але ніколи не відносилась до любителів електронної музики і ніколи не схиляла голову перед визнаними метрами «електроніки». Мені цей жанр чужий і незрозумілий, іноді навіть дратуючий. Саме із цієї причини до походу на виступ гурту «ONUKA» я ставилася із великою долею скептицизму. І тут саме час для «але»… J

Так от, АЛЕ вчора я змінила свою думку, бо виявилося, що електроніка може бути приємною, милозвучною, одним словом, її можна полюбити, ну або принаймні не ненавидіти. І все це завдяки вищезгаданій «ONUKA». Коли на сцені один за одним з’являються синтезатор, кобза, електронні барабани, тромбони - виникає німе питання: «І як це буде разом грати?» Лунають перші акорди… і на стільки органічно звучать, на перший погляд, не сумісні речі, що вже й не дивуєшся, коли з’являється трембіта або сопілка, просто насолоджуєшся. Мимоволі заплющуєш очі і в уяві чарівним чином зринають картини то нескінченно зелених Карпатських полонин, то урбаністичні картини міста, що постійно у русі, то абстрактні метаморфози; тіло перестає тобі належати, і починає рухатись в ритмі музики, яка проникає і наповнює кожну клітинку тебе.

Ще одна важлива річ – учасники гурту по-справжньому люблять те, що вони роблять і дійсно кайфують від того, як вони це роблять. Ти дивишся, слухаєш, рухаєшся і відчуваєш, що в кожну ноту, в кожен звук вкладена частинка не тільки таланту, а й самої душі, одразу й самому хочеться творити.

Ось концерт закінчується, відзвучало дві композиції на біс, ти виходиш із залу, йдеш вулицею, і в голові у тебе ще й досі звучать частинки виступу, а в душі теплий клубочок отриманої щойно потужної енергії, а в серці – гордість за те, що такі таланти живуть із тобою в одній країні. І знаєте, я вважаю, що те, що робить цей гурт набагато патріотичніше, ніж усі гучні гасла промовлені псевдопатріотами, адже викликати стільки трепету до кобзи чи трембіти, примусити їх звучати сучасно – це величезна праця і надзвичайний талант.

Любіть українське і бережіть коханих!