Драбинка в небо

Бувають такі моменти в житті, коли конче необхідно кудись їхати, немає значення куди їхати, чим і для чого, головне - дорога. Аби тільки за вікном змінювалася картинка: ліси, села, поля, міста; і так до болю в очах дивитися, дивитися, дивитися... Дивитися і думати думки, дивитися і не думати взагалі, слухати музику, спати, читати книжку, знову дивитися, розмовляти, мовчати і знову дивитися. І яке ж це невимовне щастя мати в житті людину, яка на твоє: «Хочу їхати...» відповідає: «То давай у Львів». І от вже через тиждень – поля, міста, ліси...і воно – величне місто Лева.

Львів я люблю заочно із самого дитинства. Там навчалися мої батьки і завжди згадували ці часи із особливою теплотою і щирим захопленням. Скільки історій смішних і романтичних ми чули із братом за сімейними вечерями! В моїй уяві Львів – казкове місто, кожна вуличка якого приховує якусь цікавинку, кожен будинок – свою таємницю, і, мабуть, кожна бруківочка має свою історію, щоб нам розказати.

Львів зустрів нас прохолодним, але сонячним ранком, зігрів дитячими спогадами і смачним сніданком із рятівною кавою J А далі було випадкове знайомство із милим єврейським дідусем на найменшій площі Львова (за рекомендацією якого пізніше була куплена смачнюча «Медівка»), екскурсія старенькими затишними вуличками, обід-вечеря в колоритній «Криївці», надвечірок у «Домі легенд» і прогулянок містом - і все це тільки в перший день… Другий день став калейдоскопом затишних кав’ярень, різних смаколиків, прогулянок під дощем вуличками сповненими п’янких ароматів кави і шоколаду, розкоші музеїв і опери, теплих обіймів, веселих усмішок, неймовірних сюрпризів і здійснення однієї, але дуже значущої мрії…

Останнього дня поїздки, смакуючи свій сніданок в кав’ярні «Під клепсидрою», де на вході розташовані східці у небо, я збагнула, що свою «драбинку в небо» отримала напередодні. І найголовніше, що рухаючись нею вгору, мені не страшно, адже поруч є людина, яка підстрахує у будь-якій ситуації.

Бережіть коханих!