Бійся байдужих – вони
не вбивають і не зраджують, але тільки з їхньої мовчазної згоди існує на землі
зрада і вбивство. (ц)
Доброго дня! Мене звуть Тетяна. Я –
поттероманка. Все почалося, коли хтось із друзів дав мені почитати першу книжку із "поттеріани".
Потім вийшов перший фільм, а далі все, як в тумані, я з нетерпінням чекала
кожні наступні книжку і фільм, а в перервах - переглядала попередні… J
Серйозно, я люблю казочку про Гаррі
Поттера. Я прожила з цією фантастичною історією більше 15 років. Я закохалася в
дивовижний світ чаклунів і чаклунок з перших сторінок. І хоч історія про
"хлопчика, який вижив" закінчилася, коли я вже була доросла, я
плакала читаючи останні рядки, тому що не хотіла із нею розлучатися. Саме з
цієї причини, я не могла оминути увагою інші твори Джоан Роулінг.
В передчутті чогось, що знову подарує
мені світлі емоції, я зупинила свій вибір на книжці "Несподівана
вакансія". Я знала, що в ній не буде магічних заклять і перехоплюючих подих
пригод, що в ній буде звичайне життя, звичайних людей, не прикрашене
причудливими фокусами і фантазійними предметами. Але я не знала, що вже після
прочитання перших кількох сторінок, замість дитячої доброї казки я опинюся в
жорстокому, місцями огидному, дорослому світі.
Несподівано, Джоан Роулінг відкривається
в іншій іпостасі: не магічної феї, що дарує шматочок чарів, а такої серйозної тітоньки,
яка показує життя таким, яке воно є...
Не буду переказувати сюжет, можливо хтось
захоче прочитати сам, тільки скажу, що кілька разів хотілося закрити її і
більше ніколи не повертатись, але тієї ж миті рука сама простягалася до книги, і
я читала далі й далі. Вчора я перегорнула останню сторінку і несподівано для
себе довго не могла прийти до тями… сьогодні зранку я все ще продовжувала
прокручувати в голові сюжет, вчинки героїв, їх поведінку в різних ситуаціях, вигадувала,
як би могли розвиватись події, як би поводилася я на місці кожного.
Мушу сказати, найбільше мою увагу
привернула людська байдужість, зображена Роулінг. Вона - найжалюгідніша і
найвідразливіша із людських вад, описаних книзі. На жаль, байдужість зустрічається в
реальному житті не рідше. Звідки вона з’являється? Із чого проростає? Де та межа між здоровим
егоїзмом і байдужістю?
Я не знаю відповіді на жодне із цих
питань, маю лише певні здогади. А аналізуючи власну поведінку можу точно
сказати, що у багатьох випадках я би лишалася такою ж незворушною, як і персонажі
книги. І тут можна шукати собі виправдань, можна визнати цей факт, а мені
захотілося зупинитися і спробувати зі сторони подивитися на себе, не просто
задуматись, а щось змінити. На скільки я сильна духом, щоб це зробити – покаже час.
Але вже те, що маленька книжечка про крихітне англійське містечко спонукає до
таких роздумів, свідчить, що вона варта прочитання, і час я витратила не дарма.
Тож читайте і бережіть коханих!
Немає коментарів:
Дописати коментар