"Шавки лают - караван идет"

Хай гавкають собаки –

на те вони й собаки.

Скажені їх атаки

нам глибоко байдужі.

Вони бояться, друже,

хорошої ломаки.

У кожного своє уявлення мети.

Собакам треба гавкати, а каравану – йти. (ц)

Я вже колись писала, що патріотизм не визначається «вишиванкою» на авто, якщо ти паркуєшся, як х**ло; жовто-блакитною стрічкою на наплічнику, якщо ти смітиш на вулиці; гучними гаслами в рупор, якщо ти продаєшся за гроші. Патріотизм – це готовність здійснити вклад у розвиток своєї країни, свого міста, себе, в першу чергу. Однак, важливі не тільки кінцеві результати, але й шлях яким їх досягли.

У мене дедалі більше складається враження, що є когорта людей, які застрягли в подіях півторарічної давнини, у кого «майдан» із вулиці перекочував у голову… якась «революція головного мозку». І революція не в розумінні змін, а в розумінні повного бедламу і хаосу. Не знаю, яке визначення їм дати. Ну як назвати людей, які сидячи десь у барі із кухольцем пива, б’ють себе у груди і кричать, що саме вони зробили революцію у країні, і саме завдяки ним Україна встане з колін. А що тепер, через півтора роки, вони роблять конструктивного? Змінювати країну на краще, в їхньому розумінні, це писати жалюгідні постики у соціальних мережах, косо-криво розмальовувати державною символікою смітники на вулицях, кричати, що «небесну сотню» зрадили не знаючи, певне, й п’яти прізвищ «героїв майдану»? Вишиватники? Урапатріоти? Як на мене, доволі влучно.

На превеликий жаль, це люди активні, однак або ліниві, або обділені інтелектуальними  здібностями, тому всі свої сили і ентузіазм спрямовують на боротьбу із вітряками. І, коли десь на горизонті замайорить  заклик «майдан зрадили!», готові на прапори порвати всіх і вся не розбираючи хто кричав, кого рвати, а головне за що. Цей пласт населення деструктивний, бо їх дії мають руйнівний ефект.

Та по-справжньому небезпечними є ті, хто принишк у стовпі пилу, що здіймається, коли «урапатріоти-вишиватники» біжать знищувати «зрадників майдану». Ці олігархічно-політичні підстилки вміло вигулькують із командою «фас» і з радістю і поповненими кишенями спостерігають за тим, як вовтузяться вищезгадані. Окрім винагороди матеріальної, отримують таке собі збочене душевне задоволення від жбурляння шматками бруду активістами один в одного. На перший погляд, підстилки також активісти, борці за права і свободи, за краще майбутнє і процвітаючу країну, ну і далі за списком, хоча насправді вони - борці за своє власне благополуччя, яке до процвітання країни не має жодного відношення. Їх дуже важко визначити, особливо, коли у тебе «революція головного мозку», ти бачиш тільки одну проблему занепаду країни – людей, на яких тебе натравили, і тобі не має часу і клепки зупинитися і розібратися в раціональності своїх дій.

Я свято вірила в те, що національна свідомість у нас пробудилася, що ми Революціонували до нового рівня побудови суспільства, більше не вірю. Бо бачу, що справжніми справами займаються ті, хто займався ними й два і п’ять років тому, а на хвилі всеохоплюючого екстазу від почуття всесильності народу над системою просто виринули ті, хто звик плисти за течією. Просто раніше вони плили за течією каламутного потічка, а зараз бовтаються на хвилях розбурханого океану, і це справляє на них враження самостійності плавання. Для того, щоб самостійно плавати варто було б самостійно думати і аналізувати.

Я не скажу нічого нового, але жити потрібно не минулим, а майбутнім. І тягнути за собою шлейф коктейлів молотова туди, де потрібно закачати рукава і працювати, це вірний шлях в прірву. Перш, ніж жбурнути в когось шматок лайна з чиєїсь подачі, варто було б хоч припустити можливість, що тобою скористались. Перш, ніж піти розбити вітрину «ворожої структури», варто було би задуматись, кому це вигідно. До того, як спаплюжити прапор, намалювавши його лівою ногою на облупленому  паркані, варто подумати чи несе це естетичну цінність. Що ви виховуєте патріотизм чи відвертий несмак, що прививаєте любов і повагу до національних символів чи цілковиту бездарність.
Для того, щоб стати нарешті цивілізованим суспільством, а не табуном уявно прогресивних патріотів, потрібно почати із себе і вирости перш за все над собою, а не над іншими, втоптавши їх у бруд. В усьому цьому заважають амбіції, заздрість і цілковита нездатність до самокритики.

Я вірю в наш потенціал, наша країна буде процвітаючою, але це станеться завдяки тим, хто  цілеспрямовано і методично буде віддавати свої сили, час і частинку душі, незважаючи на безпідставну критику оточуючих «донкіхотів».

Будьте справжніми патріотами і бережіть коханих!